tak_ce_ja (tak_ce_ja) wrote,
tak_ce_ja
tak_ce_ja

Петро Мідянка. Поезія. Широкий Луг

Ти за селом, за цвітом, за собою.
Не гімалайська лама. Але все ж
Сидиш спокійно й мирно над рікою,
Її зарінок зором обживеш.

Як одинокий, значить ще не інок,
Бо поруч терен, верби і птахи.
Гуде бджола, тримається тичинок,
Без хизування щастям, без пихи.
Ти за селом, за цвітом, за собою.
Не гімалайська лама. Але все ж
Сидиш спокійно й мирно над рікою,
Її зарінок зором обживеш.

Як одинокий, значить ще не інок,
Бо поруч терен, верби і птахи.
Гуде бджола, тримається тичинок,
Без хизування щастям, без пихи.



Чомусь блукаєш в букових лісах...
Замало дому? Пахнуть коленкори...
Зі стін в шпалерах вже чигає страх
У цім оточенні, і хочеться у гори.

Ще з осені у горах ти не був,
Відтоді бачив трохи не півсвіту.
Не запідозрив як «корінфський» бук
Дотягся головою до блакиту...

Хоч гори поруч — білі, снігові,
Підступні взимку кручі карколомні...
Пташки дрібненькі, може, там живі,
Та ще вовки без лігвища, бездомні.

Так, гори поруч — обчини, плеші...
Лови гриби губами із долини;
Між ледеринами щось діється в душі,
Між фурнітурою з сухої деревини,
Коли читаєш: «Чоловік із глини...»,
Та ще його одухотворить біс.
Ти вибираєш дебрю, плай і ліс...

</span></span></span></span>
Subscribe
  • Post a new comment

    Error

    Comments allowed for friends only

    Anonymous comments are disabled in this journal

    default userpic

    Your IP address will be recorded 

  • 7 comments