?

Log in

tak_ce_ja
1.    Ідеальний працівник має з’являтися на робочому місці за 15 хв до початку робочого дня і за 2 год до приходу свого керівника і завершувати робочий день якомога пізніше після завершення робочого дня, незалежного від того, коли він (день) завершився у керівника.
2.    Ідеальному працівникові не бажано користуватися власним транспортом задля уникнення загрози потрапляння в затор, а також низки інших неприємностей, неприйнятних для ідеального працівника: непередбачуваних дрібних несправностей під час руху, зупинки працівником ДАІ тощо.
3.    Ідеальний працівник повинен користуватися винятково громадським транспортом, яким за визначенням управляють такі ж ідеальні працівники, тому жодних збоїв не передбачено. У разі ж виникнення непередбачуваних обставин ідеальний працівник повинен розпростерти крила і тієї самої миті перенестися на роботу.
4.    Ідеальному працівникові не рекомендовано витрачати час на обідню перерву, на каву чи перекур. Також йому слід зощаджувати час і кошти, якомога рідше відвідуючи вбиральню.
5.    Ідеальний працівник, якщо він належить до особин жіночої статі, незалежно від посади і обов’язків, має усвідомлювати своє найбільше покликання в приготуванні кави й роздаванні усмішок керівникові та його гостям.
6.    Ідеальний працівник має бути дивним чином пристосованим до всіх погодніх умов кліматичного поясу проживання. Він має однаково чудово почуватися при 40-градусній спеці в приміщенні без кондиціонера і в 30-градусний мороз у приміщенні без обігрівача.
7.    Легкість буття ідеального працівника має бути підтверджена його незалежністю від заробітної плати і терміну відпустки – такі речі слід приймати від керівника як дар.  
8.    Ідеальному працівникові не передбачено жодних соціальних гарантій, тому, приміром, погане самопочуття чи інше непорозуміння з власним організмом розглядатиметься винятково як бажання нахабно ухилитися  від дорогоцінної роботи, і, як наслідок, вступатиме в силу цілком виправдане бажання керівника змінити вже недосконалого працівника на нового ідеального.
9.    Ідеальному працівникові відверто шкодитиме наявність друзів, а також дальніх і ближніх родичів – усіх тих, хто потенційно може відволікати думки працівника в робочий чи позаробочий час.
10.    Ідеальному працівникові заборонено мати сім’ю і особливо дітей, оскільки останні мають нездорову потребу відвідувати дитячий садок чи школу, і, що значно гірше, іноді можуть хворіти – останнє взагалі не передбачено Кодексом ідеального працівника, тобто воно належить до сфери хворої фантазії самого працівника, який, як наслідок, може втратити кваліфікацію ідеального.
11.    В ідеального працівника має бути налагоджена система самооплати за комунальні послуги, оскільки названу операцію заборонено виконувати впродовж робочого дня, а неідеальні працівники «Ощадбанку» в позаробочий час ухиляються від виконання своїх обов’язків.
12.    Ідеальний працівник зобов’язаний на все мати свій погляд, дивним чином тотожний із поглядом керівника.
13.    Увесь позаробочий час ідеальний працівник повинен обмірковувати ідеї, які він запропонує керівникові як його особисті й зуміє миттю висловити свій захват конструктивом керівника.  
14.    У разі звільнення з роботи ідеальний працівник має самознищитися задля уникнення порапляння в табір конкурентного підприємства.
15.    Якщо працівник, ознайомившись із цим Кодексом, розуміє, що він не підлягає визначенню «ідеальний», йому краще самознищитися одразу ж.
 
 
tak_ce_ja

***
чоловіки моєї країни
не мутанти і не збоченці
це продукти вторинної переробки
амінокислот
це все що зосталося нації
яка любить і цінує своїх героїв
котигорошків та юнаків
зі щелепами як у пітбулів...

чоловіки моєї країни
сякаються просто в руку
бо рука найзручніший орган
для такої важливої справи
бо інших важливих справ
вони зазвичай не мають
чоловіки моєї країни
не роблять жодних зусиль
бо зусилля псують печінку
і погано пахнуть із рота
та хіба ж вони народились
для якихось зусиль...

Андрій Бондар
 
 
tak_ce_ja
Amor fati

Я часто думаю, чому ти так самотня, -

одна з найкрасивіших доль у світі;

ці сірі очі, пильні, сумовиті, -

чому ви не знаходите нікого, крім дзеркал,

а в дзеркалах – себе і суть свою подвійну,

ледь-ледь прикриту флером абсолюту,

росою часу, інеєм чекання,

терпінням дзвону – як іще,

о, як іще мені тебе назвати?

А може, так і треба? Може, ти

загинеш як сніжинка на долоні,

коли чиєсь тепло зруйнує цю самотність?

І, може, ця самотність – лише форма

твоєї ідентичності п’янкої?

І та любов, яка тебе знайде –

тебе ж і знищить?

Я люблю тебе.
 
 
tak_ce_ja
27 January 2011 @ 01:43 pm
Вчора написалося мені щось схоже на оповідання. Від імені дитини, але не для дітей. Таке...

Динозаври

Вчора телефонував тато і сказав, що біля нього на ставку завелися динозаври. Він думає, ніби я не знаю, що динозаври вимерли. Тато часто говорить зі мною, як з маленьким, наче мені три чи чотири роки. А я вже великий, щоб не знати такого про динозаврів. Мені скоро шість. Через тиждень. А тиждень – це сім днів.

Я тепер у бабусі, бо мама мусить ходити на роботу. Вона цілий день на тій своїй роботі, до ночі. Не знаю, як вона не боїться йти додому, коли темно. Бо я боюся, але дорослим не варто в такому признаватися – сміятимуться. А це не смішно, бо вночі насправді приходять монстри. Вони сидять по кутках, залазять під ліжко і навіть можуть сховатися в шафу. Монстри існують насправді, а динозаври вимерли. Краще би було навпаки, щоб вимерли монстри, а динозаври жили, але не в тата на ставку, а біля нашої хати – я б тоді собі точно приручив одного. Мама розказувала, що колись усі домашні тварини – і собаки, і коти, і корови, і навіть кури — були дикі, жили в лісі й боялися людей. Але люди їх приручили, тобто полюбили і подружитися з ними. Я думаю, що треба було тим людям приручити динозаврів – може б, вони тоді не вимерли.

Колись, коли я ще жив із мамою і татом у нашій хаті, мама мені читала про динозаврів, у мене було про них аж три книжки. А ще ми вночі — перед тим, як сказати «Добраніч» — любили розмовляти. Мама розповідала всілякі цікаві речі: про звірів, про інші країни, про те, як поводяться чемні діти, про мій садок і про мого друга Діму, про свою роботу і те, на яких роботах працюють люди.

А тепер я в бабусі, вона не любить говорити вночі. Каже, що треба спати, а балакати краще вдень. Але хіба вдень дорослих можна щось розпитати – вони говорять тільки про свої роботи, про погоду, про президента, про те, що не знають, що приготувати на обід, і про гроші.

Я коли йду спати, то прошу бабусю не засинати раніше за мене – бо ж навколо монстри. Хоча навіть якщо вони вилізуть – хіба вона зможе їх перемогти – вона ж дівчинка. А дівчатка не бувають сильні і вони не вміють правильно тримати шаблю. Навіть мою іграшкову.

А сильний у мене тато, і він колись учив мене битися. Давно, коли ми ще жили разом. Тепер він поїхав, бо вони з мамою посварилися. Мама сказала, що вона на тата сильно-сильно образилася. Я чув, як вони цілу ніч сварилися, і зранку тато зібрав свої речі.

Тепер він мені іноді дзвонить і кожного разу каже, що купив для мене іграшку. А приїхати не може, бо не має грошей, щоб купити квиток на поїзд. Але я почекаю і він колись приїде, щоб привезти мені всі-всі ті іграшки, про які розповідає. У нього вже їх багато мало назбиратися. Як він думає їх усі завезти? Мабуть, купить велику торбу, щоб помістити. Тоді в мене буде найбільше іграшок у світі. Більше, ніж у Діми.

Не знаю, може, в Діми вже також багато іграшок – я його давно не бачив, ще коли ходив у садочок і жив у себе вдома. А тут я в садок не ходжу, та й узагалі – я скоро піду до школи. Думаю, що в школі нудто, бо там не можна гратися, треба вчитися читати, а я не хочу. Мама каже, що всі-всі люди в сіті вміють читати. А мені подобається, коли читає мама. Колись вона читала кожного вечора, коли приходила з роботи. А тато бився зі мною шаблями і включав мультики. Мультики я вже сам умію включати, читати доведеться навчитися, а от із бійками буде складно – мама каже, що дівчатка не вміють битися. Зате вони красиві. Моя мама також красивпа, і я їй колись казав, що коли виросту, то обов’язково з нею одружуся. Вона мене обнімала і відповідала, що коли я виросту, то вона буде для мене застарою, але я все одно одружуся з нею, навіть зі старенькою. Мабуть, мама про це вже забула, треба їй буде нагадати, коли приїде до мене на вихідні. Мама часто забуває про важливі речі, й їй весь час доводиться нагадувати. Вона тоді сміється і каже, що зовсім закрутилася зі своєю роботою. І навіщо їй стільки роботи? Мабуть, щоб купувати мені іграшки. У мене багато іграшок – ціла велика пачка, а коли тато привезе ще всі ті, про які розказував по телефону, то буде ще більше. Може - дві пачки!

Коли в мами була відпустка, то я приїжджав до неї в нашу хату і ми купили цуценя. Я назвав його Бімбо, як у книжці про Карлсона. Мама каже, що Бімбо багато їсть, і коли я поїхав, то він уже виріс великий. І що цуценята ростуть швидше за дітей. Але Бімбо не має будки, а мама не вміє майструвати. Тато б точно зміг зробити для нього будку. Коли ми жили всі разом, тато часто щось майстрував і обіцяв, що навчить мене. Коли він подзвонить – треба буде його запитати, як робити будку, може, він мені розкаже по телефону. Тато все вміє робити, він зміг би зробити будку навіть для динозавра, якби я його приручив.

Але динозаври — вимерли.
 
 
tak_ce_ja
23 December 2010 @ 02:54 pm
Здається, я таки переїхала на ФБ...
 
 
 
tak_ce_ja
17 December 2010 @ 07:17 pm

Ліна Костенко: «Я боялася пошкодити своїй державі»

17 грудня вийшла в світ перша прозова книжка Ліни Костенко «Записки українського самашедшого» (видавництво «А-ба-ба-га-ла-ма-га»). Для журналістів її було презентовано в столичній інформагенції «Укрінформ» за участі авторки і видавця – Івана Малковича. Книгу віддруковано накладом у 10 тис. примірників і, за словами І.Малковича, до середини наступного тижня вона має потрапити на полиці більшості книгарень в усіх містах України. На це видання очікували, адже чутки про нього переповідалися давно. Іван Малкович із цього приводу пожартував: «Я не сподівався отримати рукопис цього року, злегка сподівався на весну, а думав, що буде восени» — і поділився таємницею, що насправді йому посприяв святий Миколай. А опісля вже серйозно додав: «Книжка вражає по-справжньому. Ліна Василівна ще так не писала».
 
 
tak_ce_ja
02 December 2010 @ 03:38 pm

Коли в радіусі півметра від мене є близько десятка запальничок - це ще нічого, але коли в кожній кишені й кишеньці сумки по півпачки цигарок - це вже занадто. Щось моя оперативна пам’ять дає збій, чи шо...
 
 
tak_ce_ja
10 November 2010 @ 01:46 pm
І надумала я купити до хати пса - і щоб охоронець був, і друг малому. Довго-довго рила в неті інформацію, аж поки надибала на таке чудо: золотистий ретривер.
Картинка для наглядності:
І пишуть про них, що люблять дітей, що терплячі й акуратні і бла-бла-бла. Ну просто не золотисті, а золоті. )))
Але я як людина невіруюча дзвоню татові - а він у мене ветлікар і до моєї ідеї ставиться скептично (переконуючи, що для пса треба мати багато часу, якого в мене, як у всіх).
Резюме тата: «мисливський собака, якого ти будеш постійно шукати, бо він вічно кудись ганятиме. Бруднуля, бо прагне маскуватися у всякому болоті і гівні (мисливець же). Постійно збиратимеш по хаті шерсть. На чужого і не гавкне, хіба на гусей, коли над хатою пролітатимуть.» 
Ось так. Розгромили мої аргументи професійним скепсисом.
Але я все одно хочу собаку.
У моєму дитинстві в нас був сенбернар... А у вас які були собаки? І взагалі, що порадите?
 
 
tak_ce_ja
28 October 2010 @ 12:58 pm


* * *
все стає справжнім лише під осінь
все стає очевидним лише під осінь
коли знов із глибини
з-під коріння старих і напрочуд привітних
акацій
кістки Піфагора вигрібає бульдозер
і знову як і щороку об сій порі
стурбовані батьки нахиляються
                      над його усміхненим черепом
а потім поквапно беруть за руки дітей
                      і відводять до школи
щоби ті якнайскорше навчилися
                      Геометрії Дороти
хоча кожному із батьків досить добре відомо
що в геометрії Добра і Зла - однакові
                                                  правила
........................................................................................
Уривок із поеми Грицька Чубая "Говорити, мовчати і говорити знову"
 
 
tak_ce_ja
21 October 2010 @ 01:39 pm
Я не збиралася брати участі у жодних жежешних флешмобах, та й узагалі ставлюся до них скептично. Але коли починає щось Криштопа, то мені важко її не підтримати.
Отже, говоримо про мене, а потім  - про вас.

Я переношу сюди три речі, що, на думку, Марічки Криштопи (marichka-k.livejournal.com), мене характеризують, або які я вмію робити. І коментую їх. А для врівноваження - сама називаю три речі, до яких не маю хисту.

Ви про мене в коментах пишете три хороші речі, а я - про Вас, і тоді Ви забираєте написане мною щастя до себе і влазите в кашу, у яку я оце щойно влізла.

Усьо.

Отже, Марічка підозрює, що
- ти вмієш дисциплінувати всіх, починаючи від свого синочка і завершуючи грізним шефом;
це, вона, звісно, перебільшує, бо мені часто здається, що я не вмію дисциплінувати навіть саму себе.)))

- ти вмієш подорожувати. якось отак - по-особливому, що досить тебе послухати, щоб теж захотіти кудись податися;
я неймовірно люблю подорожувати, а потім ще всім навколо довго набридати своїми враженнями - якщо когось це спонукає кудись податися - від того стаю трохи щасливішою. )))

-ти вмієш носити сукні ;)
а їх не можна не вміти не носити, адже це найзручніший і виключно жіночий одяг.

Але я не вмію
- доводити до логічного завершення заплановане, а такого в мене назбиралося уже на півжиття;
- приховувати від людей своє справжнє ставлення до них, що часто мені шкодить;
- керувати авто при наявності прав.