Ех... Заберіть мене кудись на край світу, а краще - просто в гори. Розпаліть мені вогнище, щоб я могла втупитися в нього на кілька годин, зваріть мені гарячого вина, розкажіть якусь байку і вкладіть спати. Ех...
Щось я втомилася.
Рано вставати-варити їсти-мити посуд-їхати громадським транспортом-запізнюватися на роботу-читати-писати листи-щось товкмачити авторам матеріалів-усміхатися-пити каву-відповідати на телефонні дзвінки-курити-усміхатися-погоджуватися-заперечувати-редагувати-лазити нетом-чекати, поки в шефа зміниться настрій,усміхатися-курити-поглядати на годинник-відповідати на питання колег-усміхатися-щось уточнювати-з’ясовувати-придумувати-курити-забути пообідати-їхати громадським транспортом-переступати поріг дому-усміхатися-курити-мити посуд-готувати вечерю-мити посуд-вкладати дитину спати-мити посуд-прибирати-курити...
Адже все колись закінчується, правда?

Громадська криниця в селі Красне біля Конотопа.


До сухої криниці не йдуть пити водиці.
До доброї криниці стежка утоптана.
З глибокої криниці студена вода.
Не брудни криниці, бо схочеш водиці.
Треба нахилитися, щоб з криниці води напитися.
В ліс дров не возять, а в колодязь воду не ллють.

А знаєте?
Ні, ви не знаєте...

Так, я шалено люблю маки.
І не можу стриматися, щоб щороку їх не фотографувати
(наче фото може передати їх справжню красу).
Словом, мої цьогорічні МАКИ.

Цього маєтку немає в туристичних путівниках, про нього майже відсутня інформація в неті. Таке враження, що його ВЗАГАЛІ немає, проте поки що він стоїть - світить вибитими вікнами.

Я не знайшла дати будівництва цього неоготичного маєтку, єдине - Адольф Грохольський, який його будував, помер у 1863 році. Тобто ця дата є межею. На поч. ХХ ст. Червоне купив Терещенко. Трохи перебудував маєток і вдихнув у нього життя.

Тут колись починалося українське авіаконструювання (Федір Терещенко був авіалюбителем, він переобладнав цукровий завод, що зовсім поруч, на авіамайстерню і навіть випускав власні «Терещенко-7», працював із Сікорським).

Після того, як Терещенки емігрували до Франції, маєток занепав. У ньому поселяли якесь ПТУ, а потім сюди перебрався жіночий монастир (Московського патріархату), що й спричинило остаточний занепад будівлі.

Коли ми зайшли на територію, то вразив монах, який прошмигнув повз нас, грюкнув вхідними дверима й швидко повернув замок. Тобто чітко дав нам зрозуміти, що ми, - якісь невідомо-хто з фотоапаратами й можливими запитаннями - тут дуже небажані.

Згодом, правда, вийшов інший «батюшка» і, відмовившись представлятися й заборонивши його фотографувати, почав обережно з’ясовувати, хто ми і звідки.

Коли я запитала про маєток - мені недбало махнули рукою у відповідь і сказали, що ця будівля «ЖОДНОЇ ЦІННОСТІ НЕ ЯВЛЯЄ»

Мабуть, для них не являє - тому маєток просто гине. А ще - у ньому зручно тримати курей.

Я не хочу думати, скільки ще простоїть ця пам’ятка без вікон, без дверей і з дахом, що з нього ростуть дерева.

Мені страшно буде сюди їхати через кілька років...

Словом, у мене нове захоплення - мандри старими маєтками (замками, садибами, палацами). Окрім розкішної архітектури, у цих місцинах Т-А-К-І смачні історії... Завтра - нарешті вихідний, тому - новий маршрут. Плануємо податися до Терещенків в Андрушівський р-н, що на Житомирщині. 
Ех... люблю літо!
Якщо не розлінюся (як досі), то, можливо, з понеділка виставлю фото. А взагалі - у нас одне вільне місце в авто. ;)

Нині в світі стало більше на одне Бедриченя!

У Христини і Юрія Бедриків сьогодні о 10 год народився синочок. Мама й малюк почуваються добре.

ВІТАЮ!!! І інформую всіх охочих привітати.

Я просто неймовірно втомилася від купи людей, із якими ДОВОДИТЬСЯ мати якісь справи.
- Я втомилася від лікарів, які не вміють лікувати.
- Я втомилася від редакторів, які не знають елементарних правил правопису.
- Я втомилася від водіїв, за яких краще знаю правила дорожнього руху.
- Я втомилася від вихователів у дитячому садку, яким слід узагалі заборонити спілкуватися з дітьми.
- Я втомилася від хамського обслуговування в магазинах-ресторанах-кафе-інших закладах.
- Я втомилася від авторів, яким доводиться пояснювати, що і як писати. Бо вони лише можуть хвалитися опублікованими раніше статтями і розказувати, що якщо їх не надрукують у виданні, в якому я працюю, - то вони сконають із голоду.
- Я втомилася від комп’ютерників і дизайнерів, в адресу яких періодично хочеться казати кілька міцних слів.
- Я втомилася від вахтерів, міліціонерів і контролерів.
- Я втомилася...

Ще зовсім трошки, ще кілька днів, і – в Микуличин! Хочу гір, хочу снігу, який не тане під ногами, хочу некиївського повітря й некиївського настрою.

Дитинство - найзагадковіша країна. Дорослішаючи, назавжди залишаєш позаду найтепліші, найщиріші миті. І віру в казки. Ні, я досі отримую подарунки під подушку, але вони вже не від св.Миколая, а від чоловіка. Я не просинаюся вночі, щоб переконатися, що була таки чемною, і не отримала різочки. І перші (тепер уже не перші) цього року мандаринки саме в ніч із 18 на 19 грудня  уже не видаються такими смачними, кульочки з цукерками такими "шелестячими", а подарунок таким бажаним. Щось залишилося далеко позаду.  Але все одно щоразу, коли підходить середина грудня, з’являється ностальгійне бажання чуда.

   

Моя дитина в свої три з половиною роки впритул наблизилася до питання "Звідки беруться діти".

Поки що він у своїх розмірковуваннях і палких суперечках зі старшою сестричкою перебуває на етапі "Мами народжують дівчаток, а тати - хлопчиків". Даринка переконує Романа, що тати не вміють народжувати діток. Роман заперечує: частково аби заперечити, частково - з почуття чоловічої солідарності. Але ж це ненадовго... Словом, скоро мені, мабуть, доведеться розповідати дитині щось про насінини...

А як батьки Вам пояснювали ці надважливі для трьох років питання?

Початок вересня, ще до-дощовий і теплий. Цьогорічні останні (невже останні?) лагідні сонячні промені, галявина, піч (VII ст.) і кінь.

Рівненська область, Острозький район, село Межиріч. Колись там була фортеця, від якої залишилися руїни міських воріт, досі діючий Троїцький монастир-фортеця (про нього напишу згодом) і ця піч, що на фото. Є багато версій щодо використання печі: від жартів на зразок «Така велика-велика шашлична» (врешті, вона архітектурно схожа на на культову споруду) до «науковіших» думок, що тут колись випалювали цеглу або варили смолу (а також сюди прибігали грітися охоронці фортеці).

( 2 картинок на 130.31 КБ )

«Дєвушка, ви же нє мужчіна!!!»

Хто вгадає, де роздають такі «перли»?

Колись палац у Сокиринцях був родовим гніздом Галаганів. Прилуцький полковник Гнат Галаган отримав серед іншого це село (нині - Чернігівська обл., Срібнянський р-н.) у подарунок від Петра І за його зраду Мазепі під час Полтавської битви і за допомогу в руйнуванні Січі 1709 року. Є легенда, що козаки за це прокляли весь його рід, аж до сьомого коліна. Рід Галаганів і справді обірвався на сьомому коліні - останній нащадок по чоловічій лінії помер у 16-річному віці...

Проте раніше один із нащадків Гната Галагана, полковник Павло Галаган, у Сокиринцях у 1824-1831 роках побудував величезний палац у стилі ампір. Це місце було багато чим славне - приміром, великою колекцією старожитностей і живопису.

Нині тут - професійна сільськогосподарська гімназія.

І - кілька кроків до руїни.

( 10 картинок на 2.37 МБ )

В суботу-неділю (6-7 вересня) з 11 до 19 год. в "Музеї Івана Гончара" (за Лаврою) відбудеться дитячий фольклорний фестиваль  "Орелі".

Казки від Лірника Сашка та мудрих бабусь з різних куточків України, забавлянки, обряди всадження на коня для хлопчиків та "Сахнівна" для дівчаток, різні так звані "майстер-класи": плетення з соломи, глиняна іграшка, витинанки тощо, народні ігри, загадки, конкурс дитячого автентичного вбрання, ля-ля-ля...

Словом, хто має діток, -  приєднуйтеся.  Бо я себе недавно зловила на думці, що з дитиною ходжу лише в цирк і зоопарк (екстренно готую до "дорослого" життя, чи шо?)

Хочу картину "Козак Мамай". Копію з автентичних зображень (один до одного).
Колись розпочала пошуки в цьому напрямку, щоб зробити подарунок чоловікові,
а потім і сама перейнялася.

А вчора здибалися з давньою хорошою подругою, яка досліждує Мамаїв. Вона показала дві картини:
копію художника початку століття (ХХ) і копію сучасного митця. Вони розкішні (і неймовірно дорогі)!!! Ех...

А ще недавно у видавництві "Родовід" вийшов альбом "Козак Мамай" - суперова поліграфія, багато рідкісних зображень. 300 грн. Знову ех... (до зарплати).

І з того всього - накопіювала трохи зображень в неті й потягнула в свій жж: самій переглядати і людям показати :)

Ось скупа добірка (вибачайте, в кого потягнула)

Неймовірно люблю польові квіти. Тому, проїжджаючи повз поле, на якому червоніли маки, не стрималася, щоб не зупинитися і не пофотографувати...
Ось так. :)

Хочу у відпустку. Хочу в гори. Втекти з кам’яних джунглів - туди, де спекотно ніколи не буває, де в густому й пахучому повітрі застигає час. Де в срімкому і холодному Пруті тебе хоче знести течія, поки, зайшовши по пояс у воду, ти розглядаєш на дні камінці й пальці своїх босих ніг. Де пахне травами, чорницями, грибами й сіном... Де минало кожне літо мого дитинства. Де в потічку ще можна побачити форель. Де на полонині можна зустріти бабцю з дримбою і люлькою. Де всі шляхи ведуть лише "д’горі" - "в гору"... Де нестерпно дивитися на натовпи російськомовних туристів ("здихальників", як ми колись малими зневажливо казали).
( 2 картинок на 36.49 КБ )